?

Log in

No account? Create an account

Previous Entry | Next Entry

Мені дуже пощастило, оскільки кум мого батька мав квитки на футбольний матч Євро 2012 і запросив нас приєднатися до них із сином, і подивитися футбольний матч Англії та Швеції у Києві. До того ж квитки були по цілком адекватній ціні – 30 євро. Це в той час, коли деякі лупили за них по 2000  грн.
Отак цілком несподівано я все-таки долучився до футбольного свята у нашій країні.  Звісно, я дуже зрадів, оскільки хотів відвідати бодай один матч, але в  лотерею квитки  не виграв, а платити захмарні суми перекупникам  не був готовий.
Оскільки, матч збірних Швеції та Англії мав відбутися о 21:45, а декількома годинами раніше наша збірна грала із французами, ми вирішили приїхати до Києва раніше та подивитися матч України у фан-зоні.
Лишивши машину біля м. Видубичі, доїхали до м. Театральна, а далі пройшлися пішки до фан-зони, оскільки найближчі станції метро на час Євро 2012 були перекриті. Дух Євро я відчув та побачив вже у метро. Величезна кількість людей одягнених у кольори своїх національних збірних.
Біля ескалатору група українських фанатів побачила француза, який щось запитував у міліціонера, і одразу ж почали скандувати «У-кра-Ї-на».  Раптом згори хтось підхопив «У-кра-Ї-на» - виявилося це група шведів, що спускалася ескалатором назустріч.
У фан-зоні , як і очікувалося, було просто величезне скупчення людей, які чекали на матч України. Отож ми вирішили спершу не лізти у натовп, а перекусити у Челентано неподалік. Оскільки матч у Донецьку відклали через погодні умови, ми встигли поїсти та повернутися до фан-зони. Але матч у так і не починався.  До того ж в цей час дощова хмара накрила і Київ, тому ми перечекавши дощ у піцерії вирішили вирушати до НСК «Олімпійський», тим більше, багато англійських та шведських фанів вже йшли туди.

Вулиця, якою ми йшли, була просто вкрита жовто-синіми кольорами – це шведи величезними групами підтягалися до стадіону. Час від часу між ними траплялися і групи вболівальників з українською символікою.  Англійців майже не було помітно, очевидно, правдою була інформація, що їх налякали Україною настільки, що мало хто ризикнув приїхати.

У натовпі було декілька людей, що пропонували квитки. Один із них пропонував 10-й сектор за 700 грн, а потім скинув до 500 грн., говорячи що то є їх номінал. Але ми мали кращі місця і заплатили по 300 грн.

Дійшовши до кордону з міліцією ми встигли сфотографуватися із декількома дуже яскравими вболівальниками, і пройшовши кордон пішли безпосередньо до стадіону.


Неприємно вразила, щоправда, кількість порожніх пляшок в навколишній території. Із пляшками міліція не пропускала, отож всі лишали їх або в сміттєвих пакетах та ящиках тут же, або просто ставили чи кидали їх на асфальт. Через це неподалік стадіону все було вкрите цими пляшками, а асфальт був весь мокрий від пива та інших недопитих напоїв.

Біля входу на стадіон ми подивилися як шведські фанати налаштовуються на гру. Одна група шведів зібралася на сходах перед входом до території НСК «Олімпійський», а друга стала навпроти на алеї – перші гукали іншим якоїсь кричалки, а другі відповідали тим самим.  З ними ми також сфотографувалися. Шведи, до речі, виявилися  дуже веселими та комунікабельними парубками, я б навіть сказав, що чимось схожими на нас.


Оскільки мій батько хотів сфотографуватися  ще й з англійцями, а тих ніде не було, ми вирішили зайти до стадіону з іншого входу, подумавши, що англійці можуть бути там. Але і біля іншого входу були в основному одні шведи.

Втім  ми зупинилися  біля одного із кафе неподалік стадіону, що мало екран телевізора на вулиці. Як виявилося матч України та Франції вже почався, і ми вирішили подивитися бодай перший тайм. Біля кафе було багато іноземних фанатів, але мою увагу привернув швед у футболці із написом Ібрагімович. Під час перегляду матчу України та Франції він раз у раз вигукував – «Чому ми не робимо так..?» і починав скандувати «У-кра-Ї-на!», а далі вже українські фанати підхоплювали. Цього палкого фаната української збірної звали Маркус і мені вдалося перекинутися із ним парою слів. Як і більшість іноземців, що приїхали до нас у гості, Маркус відзначив, що українські чоловіки дуже щасливі, бо в Україні дуже красиві дівчата, і пожартував, що вони із другом навіть думають про переїзд  до України. Також він сказав, що у шведських газетах багато писали про те, що в Україну їхати небезпечно, оскільки тут їх можуть побити, але це виявилося неправдою. На думку, Маркуса, українці дуже привітні люди.

Не обійшлося і без дружніх футбольних  підколів. Маркуса вже навчили говорити українською «добре» та «погано» і він жартував з українських фанів, що Шевченко вже старий, грає погано і йому пора на пенсію. Щоправда, не забував додавати, що він пожартував. :)

Раптом вулицею маршем до стадіону пройшла група англійських фанатів. Шведи відреагували миттєво, почавши вигукувати щось на адресу англійців, останні, щоправда, також в боргу не залишилися J



            

Побажавши Маркусу та його друзям удачі у грі з англійцями ми вирушили до стадіону. Після такого теплого спілкування ми просто не могли не вболівати за шведів, до того ж це було вигідно нам і по турнірній сітці.

Зайшовши на територію стадіону ми вирішили прикупити символіки збірної України, щоб якимось чином позначити свою присутність. Ціни в Official Fan Shop звісно вразили. Найдешевше, що там було – це невеличкі брелки, що коштували 50 грн. Купили шарф за 150 грн. та футболку за 300 грн. На питання, чому так дорого, продавці лише знизували плечима.  До речі, їжа та питво на стадіоні коштувало також недешево: хот-дог -26 грн, чай -16 грн. Одкровенням для мене стало те, що пиво, що продавалося на стадіоні було лише безалкогольне, хоча це, звісно, правильно.



Наш сектор розташовувався по діагоналі від стадіону, згори, але видно було чудово. На самому стадіоні ще раз стало помітно, наскільки великою була кількісна перевага шведських фанів. Усі центральні трибуни були жовтими. Справа від  нас на кутовій трибуні шведи розтягнули величезний національний стяг із плівки для дощовиків.



Я ніколи не був на стадіонах та іграх  такого масштабу, і найбільше мене вразило те, що протягом усього матчу на стадіоні стояв нестихаючий спів фанатів, який час від часу переходив у скандування. Звісно, це зовсім інші емоції, ніж вдома перед телевізором. Хоча дуже незвичною була відсутність повторів, точніше вони були на великих екранах, але із незвички не встигав на них дивитися, поки емоційно переживав забиті м`ячі та гострі моменти.

Із цікавого ще відзначу поведінку англійських фанатів, скупчення яких було якраз внизу під нашим сектором. Після забитих м`ячів своєї збірної вони то й робили, що намагалися вистрибнути на поле, тому довелося пустити в дію декілька додаткових загонів стюартів :)

Шведи, як і наші, програли, але гра була доволі видовищною, загалом ми побачили аж п`ять забитих м`ячів. Піти вирішили на декілька хвилин раніше закінчення, оскільки досвіду відвідання матчів у нас не було, і ми хвилювалися, щоб не загубитися у тисняві.  

Англійські та шведські фани, а також інші глядачі вже розходилися нічними  вулицями Києва. Ніяких сутичок, образ чи суперечок ми взагалі не спостерігали, все було спокійно, без нервів.  Чутно було лише час від часу, як деякі шведські вболівальники виправдовувались, що їх команда може грати набагато краще. Крім того, деякі поодинокі українські фанати попри програш збірної все іще носилися нчоними вулицями із прапорами та гукали «У-кра-Ї-на!»

Відвідавши цей матч, я зробив висновок, що люди приїздять на такого роду змагання та витрачають великі гроші на квитки та подорож не стільки заради самих матчів, скільки заради того щоб відчути та стати частиною цієї святкової атмосфери, цього карнавалу під назвою Євро чи Мундіаль. Ну і, звісно, попри усі нарікання скептиків, можна уже зараз впевнено стверджувати, що Євро в Україні вдалося, я не бачив незадоволених фанатів, навпаки, саме вони створювали цю надзвичайну атмосферу свята та хвалили Україну.