?

Log in

No account? Create an account
Было бы неплохо организовать выставку и натуральный обмен в Виннице
Оригинал взят у balovin в Свободное письмо открытого художника


Дорогие друзья! Обращаюсь ко всем. Надеюсь, что у вас найдется 5 минут свободного времени, чтобы прочесть это. Уверен, что мы можем быть друг-другу интересны. 
 
В 2010 году я переехал в Шанхай и снял пустую квартиру. Решил сэкономить деньги и опубликовал объявление, что готов делать портреты всем желающим в обмен на что-то полезное для дома. Через два месяца в доме появилось все, начиная от свечей и посуды, заканчивая мебелью и бытовой техникой. Более того, я обрел массу новых друзей и интересных знакомств. Я начал фотографировать все подарки и записывать истории приходящих ко мне людей. Так шуточный эксперимент превратился в большой проект. 
 
Я решил попробовать отказаться от денег и стал определять темы обмена, в зависимости от практических потребностей. Отправляясь в путешествие, предложил подумать о том, что может пригодиться в дороге. Принесли рюкзак и все необходимое – от спичек и дорожной аптечки до компаса и мобильного телефона. Другие темы обмена – "еда", "одежда" и т.д. В рамках темы "детям" люди приносят что-то актуальное для детских домов и интернатов. 
 
Портреты я делаю в технике быстрого наброска тушью. За сеанс – 2-3 рисунка, участник выбирает один. Остальные остаются у меня. Отдавая взамен рисунка что-то утилитарное, человек подтверждает значимость того что делает художник. Я, в свою очередь, подчеркиваю важность каждого участника, представляя портрет и историю о нем на выставке. 
 
Несколько акций "Натурального обмена" уже состоялось в Китае, России и на Балканах. В марте 2011 года в Новосибирске, в галерее "Непокоренные" открылась первая выставка о проекте, где была представлена графическая инсталляция, включающая несколько сотен портретов участников, фотографии подарков и истории. В процессе подготовки выставки была осуществлена акция "Портрет на обед", в ходе которой все получали портреты в обмен на еду. Так я прожил в городе неделю, фактически не используя деньги. После этого я отправился на Балканы, и к теме "еда" добавилось "жилье" – за все я расплачивался только портретами. 
 
С одной стороны, "Натуральный обмен" экспериментально доказывает, что можно не только выживать, но и жить интересно, не используя деньги. С другой стороны, проект дает возможность любому человеку стать обладателем произведения художника, не зависимо от финансового и социального положения. 
В 2013 году я планирую совершить кругосветное путешествие без денег, представляя свой проект в разных странах. 
Я обращаюсь к вам, потому что если вам интересен мой приезд, это легко устроить. 
 
Что могу предложить я: 
 
1. Провести акции "Натурального о,мена" в вашем городе, в любом публичном месте: хоть в доме культуры, хоть на овощном рынке. 
 
2. Открыть выставку в вашем музее/галерее/сарае и любом другом месте. 
Можно сделать только акции обмена без выставки, можно наоборот, можно и то и то. 
 
Что можете сделать вы: 
 
1. Привезти меня из точки А (предыдущего города) в точку Б (ваш город) любым доступным способом: забрать на машине/велосипеде/лодке или организовать билет на поезд /самолет/пароход. Я планирую выстроить маршрут последовательно, поэтому дистанции не будут очень большими.
2. Поселить меня у себя/резиденции/в отеле/хостеле.
3. Написать в контакте/фейсбуке/одноклассниках что будет акция/выставка "Натурального обмена" и она будет.

Для проведения акции достаточно 2-3 дня. Для подготовки выставки на месте – недели.
 
Чем больше предложений поступит, тем меньше будут расстояния между очередными пунктами и тем легче будет организовать приезд в ваш город. Поэтому я очень рассчитываю на вашу помощь: пожалуйста, сделайте перепост этого письма. Отдельная благодарность будет за перевод на любой язык. 
 
Не буду добавлять ссылки и фотографии – статьи, фото и видео вы легко найдете в интернете по моей фамилии. 

Жду ваших писем на sergey.balovin@gmail.com!
Сергей Баловин
 

У моєму дворі ентузіасти вибудовали справжній дитячий майданчик із пластикової тари, старих мисок, автошин та інших підручних матеріалів. Майданчик вийшов афро-української тематики адже поруч із тендітними пальмами, жирафами та зебрами можна побачити плетений тин із глиняними глечиками та півником. Я якщо чесно був вражений, коли донька показала мені його сьогодні. Це просто шедеврально, я вважаю!

DSC00436

DSC00437


DSC00439

DSC00440

DSC00441

DSC00442

DSC00443

DSC00444

DSC00445

DSC00446

DSC00447


Мені дуже пощастило, оскільки кум мого батька мав квитки на футбольний матч Євро 2012 і запросив нас приєднатися до них із сином, і подивитися футбольний матч Англії та Швеції у Києві. До того ж квитки були по цілком адекватній ціні – 30 євро. Це в той час, коли деякі лупили за них по 2000  грн.
Отак цілком несподівано я все-таки долучився до футбольного свята у нашій країні.  Звісно, я дуже зрадів, оскільки хотів відвідати бодай один матч, але в  лотерею квитки  не виграв, а платити захмарні суми перекупникам  не був готовий.
Оскільки, матч збірних Швеції та Англії мав відбутися о 21:45, а декількома годинами раніше наша збірна грала із французами, ми вирішили приїхати до Києва раніше та подивитися матч України у фан-зоні.
Лишивши машину біля м. Видубичі, доїхали до м. Театральна, а далі пройшлися пішки до фан-зони, оскільки найближчі станції метро на час Євро 2012 були перекриті. Дух Євро я відчув та побачив вже у метро. Величезна кількість людей одягнених у кольори своїх національних збірних.
Біля ескалатору група українських фанатів побачила француза, який щось запитував у міліціонера, і одразу ж почали скандувати «У-кра-Ї-на».  Раптом згори хтось підхопив «У-кра-Ї-на» - виявилося це група шведів, що спускалася ескалатором назустріч.
У фан-зоні , як і очікувалося, було просто величезне скупчення людей, які чекали на матч України. Отож ми вирішили спершу не лізти у натовп, а перекусити у Челентано неподалік. Оскільки матч у Донецьку відклали через погодні умови, ми встигли поїсти та повернутися до фан-зони. Але матч у так і не починався.  До того ж в цей час дощова хмара накрила і Київ, тому ми перечекавши дощ у піцерії вирішили вирушати до НСК «Олімпійський», тим більше, багато англійських та шведських фанів вже йшли туди.

Вулиця, якою ми йшли, була просто вкрита жовто-синіми кольорами – це шведи величезними групами підтягалися до стадіону. Час від часу між ними траплялися і групи вболівальників з українською символікою.  Англійців майже не було помітно, очевидно, правдою була інформація, що їх налякали Україною настільки, що мало хто ризикнув приїхати.

У натовпі було декілька людей, що пропонували квитки. Один із них пропонував 10-й сектор за 700 грн, а потім скинув до 500 грн., говорячи що то є їх номінал. Але ми мали кращі місця і заплатили по 300 грн.

Дійшовши до кордону з міліцією ми встигли сфотографуватися із декількома дуже яскравими вболівальниками, і пройшовши кордон пішли безпосередньо до стадіону.


Неприємно вразила, щоправда, кількість порожніх пляшок в навколишній території. Із пляшками міліція не пропускала, отож всі лишали їх або в сміттєвих пакетах та ящиках тут же, або просто ставили чи кидали їх на асфальт. Через це неподалік стадіону все було вкрите цими пляшками, а асфальт був весь мокрий від пива та інших недопитих напоїв.

Біля входу на стадіон ми подивилися як шведські фанати налаштовуються на гру. Одна група шведів зібралася на сходах перед входом до території НСК «Олімпійський», а друга стала навпроти на алеї – перші гукали іншим якоїсь кричалки, а другі відповідали тим самим.  З ними ми також сфотографувалися. Шведи, до речі, виявилися  дуже веселими та комунікабельними парубками, я б навіть сказав, що чимось схожими на нас.


Оскільки мій батько хотів сфотографуватися  ще й з англійцями, а тих ніде не було, ми вирішили зайти до стадіону з іншого входу, подумавши, що англійці можуть бути там. Але і біля іншого входу були в основному одні шведи.

Втім  ми зупинилися  біля одного із кафе неподалік стадіону, що мало екран телевізора на вулиці. Як виявилося матч України та Франції вже почався, і ми вирішили подивитися бодай перший тайм. Біля кафе було багато іноземних фанатів, але мою увагу привернув швед у футболці із написом Ібрагімович. Під час перегляду матчу України та Франції він раз у раз вигукував – «Чому ми не робимо так..?» і починав скандувати «У-кра-Ї-на!», а далі вже українські фанати підхоплювали. Цього палкого фаната української збірної звали Маркус і мені вдалося перекинутися із ним парою слів. Як і більшість іноземців, що приїхали до нас у гості, Маркус відзначив, що українські чоловіки дуже щасливі, бо в Україні дуже красиві дівчата, і пожартував, що вони із другом навіть думають про переїзд  до України. Також він сказав, що у шведських газетах багато писали про те, що в Україну їхати небезпечно, оскільки тут їх можуть побити, але це виявилося неправдою. На думку, Маркуса, українці дуже привітні люди.

Не обійшлося і без дружніх футбольних  підколів. Маркуса вже навчили говорити українською «добре» та «погано» і він жартував з українських фанів, що Шевченко вже старий, грає погано і йому пора на пенсію. Щоправда, не забував додавати, що він пожартував. :)

Раптом вулицею маршем до стадіону пройшла група англійських фанатів. Шведи відреагували миттєво, почавши вигукувати щось на адресу англійців, останні, щоправда, також в боргу не залишилися J



            

Побажавши Маркусу та його друзям удачі у грі з англійцями ми вирушили до стадіону. Після такого теплого спілкування ми просто не могли не вболівати за шведів, до того ж це було вигідно нам і по турнірній сітці.

Зайшовши на територію стадіону ми вирішили прикупити символіки збірної України, щоб якимось чином позначити свою присутність. Ціни в Official Fan Shop звісно вразили. Найдешевше, що там було – це невеличкі брелки, що коштували 50 грн. Купили шарф за 150 грн. та футболку за 300 грн. На питання, чому так дорого, продавці лише знизували плечима.  До речі, їжа та питво на стадіоні коштувало також недешево: хот-дог -26 грн, чай -16 грн. Одкровенням для мене стало те, що пиво, що продавалося на стадіоні було лише безалкогольне, хоча це, звісно, правильно.



Наш сектор розташовувався по діагоналі від стадіону, згори, але видно було чудово. На самому стадіоні ще раз стало помітно, наскільки великою була кількісна перевага шведських фанів. Усі центральні трибуни були жовтими. Справа від  нас на кутовій трибуні шведи розтягнули величезний національний стяг із плівки для дощовиків.



Я ніколи не був на стадіонах та іграх  такого масштабу, і найбільше мене вразило те, що протягом усього матчу на стадіоні стояв нестихаючий спів фанатів, який час від часу переходив у скандування. Звісно, це зовсім інші емоції, ніж вдома перед телевізором. Хоча дуже незвичною була відсутність повторів, точніше вони були на великих екранах, але із незвички не встигав на них дивитися, поки емоційно переживав забиті м`ячі та гострі моменти.

Із цікавого ще відзначу поведінку англійських фанатів, скупчення яких було якраз внизу під нашим сектором. Після забитих м`ячів своєї збірної вони то й робили, що намагалися вистрибнути на поле, тому довелося пустити в дію декілька додаткових загонів стюартів :)

Шведи, як і наші, програли, але гра була доволі видовищною, загалом ми побачили аж п`ять забитих м`ячів. Піти вирішили на декілька хвилин раніше закінчення, оскільки досвіду відвідання матчів у нас не було, і ми хвилювалися, щоб не загубитися у тисняві.  

Англійські та шведські фани, а також інші глядачі вже розходилися нічними  вулицями Києва. Ніяких сутичок, образ чи суперечок ми взагалі не спостерігали, все було спокійно, без нервів.  Чутно було лише час від часу, як деякі шведські вболівальники виправдовувались, що їх команда може грати набагато краще. Крім того, деякі поодинокі українські фанати попри програш збірної все іще носилися нчоними вулицями із прапорами та гукали «У-кра-Ї-на!»

Відвідавши цей матч, я зробив висновок, що люди приїздять на такого роду змагання та витрачають великі гроші на квитки та подорож не стільки заради самих матчів, скільки заради того щоб відчути та стати частиною цієї святкової атмосфери, цього карнавалу під назвою Євро чи Мундіаль. Ну і, звісно, попри усі нарікання скептиків, можна уже зараз впевнено стверджувати, що Євро в Україні вдалося, я не бачив незадоволених фанатів, навпаки, саме вони створювали цю надзвичайну атмосферу свята та хвалили Україну.

Минулих вихідних мені довелося побувати у дуже мальовничому куточку Вінницького краю – на базі відпочинку «Паламаренково», що знаходиться біля с. Трибухи Літинського району. База розташована по маршруту Вінниця-Хмільник і дістатися до неї на авто дуже легко, втім можна доїхати і маршруткою Вінниця-Уланів з Західного автовокзалу. Їхати від Вінниці по часу близько 40 хв.
Найбільший плюс бази «Паламаренково» – це природне середовище, в якому вона знаходиться. Місцина знаходиться у низині біля ставу і оточена лугами та хвойно-листяними посадками.


На території зведені дерев`яні  будиночки для відпочиваючих. Загалом територія дуже охайна – з альтанками та акуратними мощеними плиткою стежками. З берегу ставу відкривається чудовий краєвид на прилеглу територію. 






Ще один позитив цієї бази – це її універсальність в плані відпочинку. Сюди можна приїхати задля того, щоб активно відпочити із друзями чи колегами. Зокрема, у лісі поруч облаштовані дерев`яні курники :) із дощок задля гри у пейнтбол, функціонує русская баня та є можливість безлічі активних ігор.  

Для тих, хто полюбляє спокійний відпочинок є можливість порибалити або просто покататися на катамарані. Є навіть дитяча площадка, отож база цілком підійде для відпочинку із дітьми.

Із переліком послуг та цінами на них можна ознайомитися на сайті бази відпочинку.
Що мені не сподобалося  у «Паламаренково»– це кухня.  Готують як на мене, не дуже смачно та й сервіровка столів могла б бути і кращою. Втім, це – невеликий недолік, зрештою, шашлики можна прихопити із собою та приготувати на місці, адже на території є мангали. Єдине що б радив обов`язково спробувати – це  місцевий липовий чай. Це справді божественний напій, особливо зранку після бурхливого відпочинку :).
Одним словом, база «Паламаренково» - це ідеальний варіант відпочинку на уїк-енд для мешканців Вінниці. Дуже раджу. 
Нещодавно я побував на зустрічі твітерян в Ужгороді,  а на наступний день після неї  організатори провели для нас екскурсію по замках Закарпаття.  Екскурсія виявилась дуже насиченою та надзвичайно цікавою.
Все почалося із Чинадіївського замку, який знаходиться в одноіменному селі неподалік Мукачево. Замок має дуже давню історію, адже був збудований ще у XIV ст., проте, на жаль, декілька разів його було майже вщент зруйновано. Останнім часом завдяки зусиллям закарпатського художника Йожефа Бартоша, який взяв його в оренду, замок активно відновлюється та реставрується.


Нам дуже пощастило, оскільки організатор поїздки та наш екскурсовод Віра Власенко знала що до чого і змогла організувати все так, щоб екскурсію цим замком для нас провів саме Йожеф Бартош. 
Йожеф розповів, що за легендою саме в цьому будинку-замку зародилося кохання між угорським князем Імре Текелі та Ілоною Зріні, яка прославилася тим, що керувала угорським визвольним рухом проти австрійців. Після того у Чинадіївському замку виникла традиція вінчання молодих.
Дуже натхненно Йожеф Бартош розповідав про те, яким чином знаходяться кошти на реставрацію замку і які плани щодо відновлення. Наша держава майже не допомагає, отож основні кошти йдуть, як це не прикро звучить, від інших країн та фондів. Навколо Йожефа гуртуються місцеві художники, які малюють картини та продають їх(експозиція прямо у замку), а виручені кошти спрямовують на відновлення замку. Добре що у нас в країні є такі ентузіасти, які присвячують своє життя справі відновлення історичної спадщини України, на яку державі наплювати.


Наступним за програмою був замок Шенборнів який був збудований наприкінці 19 ст. як мисливська резиденція австрійських аристократів. Цей замок має доволі величний вигляд а природа прилеглої території просто вражає. Недарма у наш час тут було вирішено організувати санаторій «Карпати», який  функціонує тут сьогодні.
Цікавим у цьому замку є те, що він був збудований за так званим астрологічним принципом, який був популярний за тих часів. Тобто, у замку 12 вхідних дверей(як місяців у році), 365 вікон(як днів у році) і т.д.
На території замку, себто сучасного санаторію, є чудове озеро, на березі якого відпочиваючі полюбляють влаштовувати пікніки, надзвичайно пишні алеї сакур, а також джерело, випивши із якого, за легендою, можна лишатися вічно молодим.
Всередину замку ми не заходили, оскільки, по-перше, там нічого не збереглося з тих часів, а по-друге, наразі там облаштовано кімнати для відпочиваючих. Лише уявіть! Я був би не проти відпочити у такому санаторії!
Після прогулянки по парку біля замку Шенборнів ми вирушили до Мукачево щоб пообідати та набратися сил перед підкоренням Мукачівського замку Паланок.  Мукачево, до речі, видалося мені дуже красивим та охайним містом. Нехай вибачать мені ужгородці, але, на мою думку, воно більше заслуговує на те, щоб бути столицею Закарпаття.
Ну і зрештою сам Мукачівський замок… Маю визнати, що такого величезного та величного замку в Україні я ще не бачив. Мукачівський замок збудований в три яруси загальною висотою 68 м. і має площу 13 930 м².  В оборонній системі замку було 14 веж. Завдяки цьому у 17 ст. цей замок витримав трирічну облогу австрійських військ. Власне і назву замок отримав від оборонного частоколу з дерев`яних кілків навколо стін, що називається «паланок». А керувала захистом замку в той час вже згадана мною Ілона Зріні, до речі, мати відомого керівника угорського визвольного руху князя Ференца II Ракоці.
Зрозуміло, що мукачівський замок оповитий легендами. Одна з них пов`язана із  колодцем, який був вирубаний прямо в скелі і має глибину 85 метрів. Зараз води в ньому вже немає, але колись була. І за легендою, засновнику замку князю Федору Корятовичу довелося обманути самого чорта щоб дістатися до води.
А в одному з дворів є пам`ятник Федору Корятовичу, потримавшись за палець якого можна загадати бажання, яке обов`язково здійсниться.
Замок перебуває в чудовому стані.  У приміщеннях замку дуже багато експозицій від стародавніх часів до сьогодення, в дворах грає жива музика та проходять церемонії. Але що найбільше заворожує – це звичайно панорами з оглядових площадок. Вони – неперевершені, усе Мукачево – як на долоні!




Наша екскурсія тривала  близько 8 годин, але враження від побаченого залишилися незабутні.  Усім, хто планує їхати на Закарпаття раджу відвідати ці чудові пам’ятки та доторкнутися до легенди. Щиро дякую організаторам, зокрема, Вірі Власенко, за екскурсію!
На травневі свята відбувся традиційний щорічний  з`їзд твітерян в Ужгороді - #uzhtwevent. Саме із цього міста бере початок чудова традиція проведення зустрічей твітерян в різних містах України.  І хоча цього року твітер-івент в Ужгороді проводився вже вп`яте, я відвідав цю подію, власне як і саме місто, вперше. 
Травневі свята, пора цвітіння сакур та фестиваль вина і меду, що відбувався в цей час в Ужгороді, створили відповідний настрій, отож на цей твітер-івент я їхав з дружиною Світланою(@klerka79) та з бажанням відпочити. Окрім нас з Вінниці було ще двоє людей – Таня Шугаєва(@t_mendeleeva) та Михайло Луцишен(@Fresh_UA_), отож можна вести мову про цілу делегацію із Вінниці. 
Добиралися ми як і багато інших твітерян транзитом через Львів. За тих коротеньких півдня що ми провели у Львові ми встигли побувати на двох фестивалях – «Флюгери Львова» та «Mадяр Fest», взяти участь у препаті з твітерянами в «Кривій Липі» та погуляти святковим містом. 

У Львові неприємно вразило те, що за місяць до початку Євро у місті ще ліниво ведуться будівельні роботи на дорогах і рух транспорту в районі вокзалу перекрито. Також ми були просто шоковані величезною кількістю бомжів та циган на вокзалі, які сплять де попадеться. 
В Ужгород  ми прибули за дві години до початку заходу, тому вирішили добиратися до місця проведення івенту пішки, щоб заодно подивитися місто. На жаль, шлях від вокзалу до готелю Унгварський, де мав відбутися #uzhtwevent , проходив не через центр міста. Але ми все одно встигли помилуватися неперевершеним цвітом поодиноких сакур та річкою Уж.
 


Декілька слів про місце проведення твітер-івенту.  Унгварський – це доволі цікавий готель в етно-стилі, який був збудований ще у 19 ст. та має свою легенду. Твітер-івент відбувався на мансардному поверсі готелю.ї
Розпочалося все із виступу завідувача кафедрою туризму Ужгородського національного університету Федора Шандора про Foursquare і туризм. Федір розповів про те, що деякі міста мають свої беджі на Foursquare і є туристи-гіки, які, так би мовити, «колекціонують» ці бейджи. На завершення доповіді Федір висловив побажання, щоб Ужгород також отримав свій бедж на Foursquare в найближчому майбутньому. 
Далі Тарас Демчук розповів про свій власний досвід створення та адміністрування  порталу невеликого міста Копичинці. Доповідь Тараса була сповнена батярських жартів, багато з яких були суцільним експромтом, отож публіка добре повеселилася та трохи прокинулася після дороги. Однак поряд із тим в доповіді було дуже багато цінних порад відпрацьованих на власному досвіді, які стануть у нагоді тим ентузіастам, які бажають заснувати сайт невеличкого міста чи смт. Зокрема, Тарас розповів про цікавий досвід встановлення веб-камер на вулицях міста та про те, що навіть в невеличкому місті є власні «скандали, інтриги та розслідування». 
Не знаю, чи то складна дорога далася взнаки, але наступні доповіді, що йшли після кава-перерви, я сприймав якось у напівсні. 
Доповідь Олександра Щербини присвячена діловому листуванню як на мене була «ни о чем». Наступна за нею доповідь Дмитра Броссо про аналіз ефективності посилань у твітері  на прикладі спонсорів #uzhtwevent, зокрема, була достатньо цікавою, але на сонну голову велика кількість цифр та технічної інформації не сприймалася належним чином, можливо і через те, що доповідач говорив дуже поспіхом. Втім, якщо знайду, то із задоволенням перегляну цю доповідь щоб розібратися та використовувати із користю для себе.
Після цієї доповіді ми з дружиною поїхали на обід у рекомендований Петром Неком зі Льова(@mrpetruccio) заклад  "Деца у Нотаря".  І дійсно ця корчма-музей виявилася надзвичайною. Пояснити її тематику словами дуже складно, думаю, краще це зроблять фото, але якщо коротко, то це якийсь народний алкотреш, своєрідне глузування із української історії та сьогодення. За легендою заклад отримав назву через те, що на місці, де його збудовано, колись жив нотаріус, який надаючи послуги бонусом наливав клієнтам по 50гр.(деця). 






Тут я вперше спробував гострий закарпатський суп – бограч(бограш). Загалом їжа виявилась дуже смачною та й ціни не зашкалювали. Але швидкість обслуговування – то був просто шок. Офіціант тільки через 40 хв. прийняла у нашої невеликої компанії замовлення при тому, що людей в закладі було не так і багато. Ще хвилин сорок ми чекали поки все зготується, отож на обід ми витратили 2,5 години, пропустивши частину доповідей на #uzhtwevent. Однак, в цілому, корчма-музей «Деца у нотаря» мені надзвичайно сподобалася, і я дуже рекомендую відвідати її усім, хто планує їхати до Ужгорода. 








Після насичення враженнями та смачнючими стравами доповіді на #uzhtwevent  сприймалися ще важче ніж вранці. 
На превеликий жаль, я пропустив майже всю доповідь Дениса Суділковського, на яку дуже хотів потрапити, оскільки вже чув виступи Дениса і знаю, що він – доволі компетентна людина. На щастя,  мені таки вдалося поспілкуватися із Денисом за вечерею перед афтепаті і отримати від нього декілька корисних порад щодо просування Інтернет-магазину та літератури, яку варто почитати.
Після доповіді Дениса виступала Наталя Баловсяк, яка застерігала публіку від зловживання соціальними мережами, зокрема, Foursquare, оскільки, це шкодить приватності та безпеці людини. Але застереження Надії не подіяли на більшість твітерян.
Із завершальною доповіддю виступив Олег Піх, який розповів про вдалі та невдалі кейси використання твітеру українськими компаніями. До речі, це була одна з небагатьох доповідей присвячених власне твітеру.
По завершенні основної частини учасниками було визначено  кращу доповідь, де з майже абсолютним показником переміг Тарас Демчук.
Ми з дружиною не дуже затримувались, оскільки нам треба було встигнути поселитися в готель та привести себе в порядок перед вечіркою. До речі, з приводу готелю «Ізумруд», в якому ми поселилися завдяки однієї з організаторів івенту Віри Власенко(@vlasvi), – номери виявився доволі затишними за помірну ціну. Окрім нас у ньому мешкали ще двоє учасників #uzhtwevent з Івано-Франківську – Анатолій Мельник(@anatoly_melnyk) із дружиною Надією, отож ми не почувалися у ньому самотньо.  До речі попри затишні номери, ресторан готелю(за розповіддю Анатолія Мельника) виявився непридатним – зависокі ціни та погане обслуговування. 
Загалом за час перебування в Ужгороді ми переконалися, що із сервісом в місті серйозні  проблеми.  
Вечірка #uzhtwevent відбувалася у клубі «Фантом» - твітерян порадував своїм виступом відомий закарпатський гурт Rock-H, який співав про вінко червеноє. А від народної пісні «Кедь ми прийшла карта», яку я ще колись завчив на пам'ять  в мене на очі наверталися сльози. Вечірка вдалася на славу, твітеряни відірвалися на повну. А моїй дружині вдалося  виграти  в одному з конкурсів сумку від Map Bag, у якій ми пізніше повезли додому закарпатське вино. Дякую всім, хто голосував за неї та підтримував!
Наступного дня учасники #uzhtwevent розділилися на дві частини – одна група поїхала на екскурсію замками Закарпаття, а друга лишилась на екскурсію по Ужгороду та турнір з петанку. Ми з дружиною поїхали на екскурсію по замках і залишилися надзвичайно задоволені. У Віри Власенко, яка проводила екскурсію для нас, - надзвичайний талант як організатора, так і екскурсовода, було дуже цікаво. Екскурсія була настільки насиченою, що цьому варто присвятити окремий запис у блозі, що я трохи згодом  і зроблю.
По поверненню з екскурсії ми ще стигли на закриття фестивалю вина та меду, де прикупили за рекомендацією відомого знавця вин Івана Паламарчука(@wedmid) пару літрів справжнього вина від найкращих майстрів та потусили із тими твітерянами, що ще не роз`їхалися. 


Поверталися  ми знову через Львів, де ще встигли пару годин поспілкуватися  із учасниками івенту із Черкас та нашими побратимами по #ЦУкрНет(Центрально-український сегмент Інтернету) Федором Гонца(@gontsa) та Павлом Свистуновим(@maggot_punk).
Ужгородський твітер-івент залишив у нас незабутні та надзвичайно приємні враження. Захід пройшов  на дуже високому рівні, за що величезна подяка усім організаторам, які виклалися на повну, щоб зробити #uzhtwevent яскравим.  Неофіційна частина як на мене була ідеальною. Єдине з побажань,яке можу висловити особисто від себе, стосується програми доповідей. На мою думку, логічним було б, якби доповіді стосувалися безпосередньо твітеру та його використанню. 
Знаючи величезний ентузіазм організаторів дуже сподіваюся, що майбутнього року твітер-івент в Ужгороді відбудеться за планом.  Отож дуже рекомендую усім вінниччанам взяти у ньому участь. За новинами стосовно ужгородського твітер-івенту Ви можете стежити за хеш-тегом #uzhtwevent, на сайті http://uzhgorod.twevent.org.ua або просто заволовивши твітер-аккаунт @uzhtwevent
  
Останнім часом у Вінниці відбувається дуже багато цікавих та масштабних подій. 20-22 квітня у нас в місті відбувся німецько-польсько-український молодіжний форум «Be active for Europe», на якому учасники з різних країн Європи обговорювали питання участі молоді в соціальному та політичному житті своїх країн, можливість створення єдиної європейської культури та вирішення питань зміни клімату та енергетичної ефективністі. 
Організаторами Форуму виступили Фонд Петра Порошенка, Фонд Конрада Аденауера, Посольство Німеччини в Україні та польське представництво Фонду Роберта Шумана.
Для іноземних учасників та гостей з інших міст України Форум розпочався у п`ятницю ввечері із знайомства та спілкування. Я особисто взяв участь у основній його частині, що відбулася у суботу 21 квітня в готелі «Поділля». Загалом в заході взяли участь близько 150 учасників з різних країн та куточків України. 
Форум розпочався із спілкування молоді  з представниками організаторів. Спершу перед учасниками виступили керівник Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге, Міністр економічного розвитку і торгівлі України Петро Порошенко, посол Німеччини Ганс-Юрген Гаймзьот та мер міста Вінниці Володимир Гройсман. У своїх доповідях організатори розповіли про те, яка була ідея проведення Форуму і чому саме Вінницю обрали місцем проведення. Приємно було почути з вуст поважних іноземних гостей, які бачили багато міст України, що наразі Вінниця є одним з найбільш європейських міст України. 




Після виступів доповідачі протягом години відповідали на запитання української та інозеної молоді про перспективи інтеграції  України в Європу та про її місце в європейській спільноті. Один з іноземних учасників(можливо, мені почулося, але здається, він був з Осло) висловив дуже цікаву ідею, запропонувавши орендувати автобус та поїхати ним по всім країнам Європи з промо-туром України. 
Тим часом українська молодь була налаштована менш оптимістично, задаючи питання про те, коли політики будуть робити певні конкретні кроки для  інтеграції України в Європу та яким чином українцям бути активними в Європі(див. тему Форуму), якщо зазвичай в українського студента немає грошей навіть поїхати туди.

  


Приємно здивувала вільна англійська мова Петра Порошенка. Англійська була робочою мовою Форуму і Міністр говорив без якихось заготовок та цілком вільно відповідав на запитання учасників. Хоча, напевне, так і має бути у випадку з людиною, що обіймає високі  державні посади.
Після панельної дискусії учасники були розділені на два потоки для обговорення важливих проблем.
Перша секція в якій я взяв участь стосувалась участі молоді в суспільно-політичному житті. І модерував її відомий журналіст Мустафа Найєм. Коли я побачив у програмі його ім`я, я сподівався, що він виступить із доповіддю. Але Мустафа приїхав із сім`єю(принаймні, із сином точно). Дитина просилася додому та плакала, отож журналісту було навіть не до фотосесій. Втім, це не завадило Мустафі професійно і до речі також вільною англійською провести секцію.


На секції, до речі, виступали представники німецьких, польських та українських громадських організацій політичного спрямування із презентаціями. Було доволі цікаво, я навіть відмітився запитанням адресованим німецьким християн-демократам – чому в Україні, де дуже багато людей, що поділяють християнські цінності, партії та громадські організації християнського спрямування мають невисокий рейтинг. Мустафа одразу ж не знехтував перепитати які саме партії я маю на увазі.  Втім гості відповіли, що вбачають проблему в тому, що у нас в країні люди гуртуються навколо лідерів,а  не навколо ідеї.
На жаль, мені довелося піти трохи раніше закінчення першої робочої секції в справах, отож я не дочекався її закінчення і не встиг послухати представників усіх організацій, про що дуже жалкую.
Під час обідньої перерви я встиг познайомитися та поспілкуватися з дівчатами із Польщі, що вже протягом декількох місяців мешкають в Україні. На моє здивування вони цілком вільно спілкуються українською(виявилося що адаптуватися та вивчити мову їм допомагає моя знайома Анна Маранчук). Дівчата сказали, що з усіх пост-радянських республік, якщо не брати до уваги Прибалтику, Україна виглядає найбільш демократичною, адже в інших країнах ніхто не дозволив би собі критикувати владу так, як це роблять у нас.
Після обіду Форум продовжився другою секцією, на якій частина учасників обговорювала питання спільної історії країн учасниць та її впливу на сьогодення, а  на другому потоці, куди пішов я, учасникі мали обговорювати питання кліматичних змін та впровадження системи ефективного використання та збереження енергії. Мали, тому що насправді, ми не обговорювали, а грали у практичну гру – «Парламент».
Наш потік модерував керівник Фонду Конрада Аденауера в Україні Ніко Ланге. Він виявився людиною із чудовим почуттям гумору, але в той же час налаштував усіх учасників до серйозного ставлення та виконання завдання. 
Суть гри полягала в тому, що у вигаданій країні Таналанді, законотворцями якої ми стали, виникла енергетична криза, для вирішення якої потрібно було приймати ряд політичних рішень. Всі учасники були розділені на 6 партій і мали відстоювати певні рішення відповідно до своєї ідеології або ж іти на поступки і домовлятися з іншими партіями заради прийняття закону. Головною задачею було – прийняти закон, який би вирішив проблеми країни в енергетиці простою більшістю голосів.
Дуже цікаво було спостерігати, як члени кожної з партії знайомились та спілкувалися між собою англійською, а потім виявлялося, що в команді немає жодного іноземця. За жеребом я потрапив до християнсько-демократичної партії. На щастя до нашої партії потрапив також і учасник, який вже грав у подібну гру в політичній школі і не тільки швидко розповів нам суть гри та тактику, але й сам ходив на переговори до інших партій.




Втім, зрештою, через зраду консерваторів, нам не вистачило лише одного голосу, щоб провести свій законопроект і Таналанд залишився без вирішення проблеми. 
Ніко Ланге підбив підсумки та розповів про наші помилки під час цієї доволі корисної рольової гри. Однак ніхто не засмутився таким завершенням гри, оскільки попереду на учасників чекала цікава активність – квест вулицями міста.
Всі учасники квесту були розбиті на команди по 3-5 чоловік, які стартували від фонтану навпроти готелю та мали виконати біля десятка завдань. Нам із знайомими пощастило запросити до складу нашої команди німецького посла та його асистента. Вони виявилися доволі комунікабельними людьми і виконували завдання квесту з неменшим завзяттям, ніж молоді учасники. 


До речі, окрема подяка організаторам квесту за цікаві оригінальні завдання.  Кожне завдання символізувало певну країну та її традиції. Особливо запам`яталося  завдання, в якому треба було сфотографуватися на фоні трьох різних німецьких авто. Деякі учасники із таким завзяттям кинулися його виконувати, що трохи не кидадися під колеса автомобілів зупиняючи їх. Водії були просто шоковані.
А під час пошуку  моделі Ейфелевої вежі та певного символу Франції ми із командою випадково натрапили на досі невідому нам французьку кав`ярню в центрі міста.
Попри теплу зливу, яка йшла протягом майже всього квесту, ми чудово повеселилися. Було видно що гості також були надзвичайно задоволені.




Коли учасники Форуму трохи відпочили та обсохли після квесту настав час афтепаті у клубі «Спорт-Тайм», де ми чудово потусили під час виступу Сергія Жадана та групи «Собаки в космосі». До цього я майже нічого не чув про Сергій Жадана, та й під час його виступу через апаратуру чи акустику слова було чути дуже погано, але його характерний речитатив змусив мене прослухати, про що він співав, згодом. Він дійсно – унікальний поет.

Фішкою виступу стало вигукування Сергієм Жаданом слів пісень у гучномовець та мікрофон одночасно. 


На другий день, коли відбувалося закриття та відїзд учасників Форуму я вже не потрапив, але гадаю, що побачив та відчув головне. Отож, дуже дякую організаторам за чудову нагоду поспілкуватися та прокачати свій скіл щодо спілкування англійською. Окрему подяку хочу висловити Людмилі Миколаївні Яценко за допомогу щодо реєстрації на участь у Форумі. Сподіваюся, що цей позитивний досвід буде продовжено у майбутньому.
Один із висновків, який я зробив із участі у німецько-польсько-українському Форумі полягає в тому, що тієї прірви, яка існувала колись між нашою та європейської молоддю вже давно не існує. Фактично, за виключенням дрібних деталей, ми – однакові. Нас хвилють ті самі проблеми, ми однаково активні та любимо одні й ті самі розваги та тусовки 
Я не знаю, чи буде  молодь, що прийняла участь у Форумі, продовжувати спілкування та спільно вирішувати згадані на Форумі проблеми у майбутньому, але одразу ж по завершенні Форуму, учасники почали масово додавати один одного в друзі на Facebook, а це вже – позитив.
До речі, я, здається, був єдиною людиною, що вела твітер-трансляцію Форуму. Її ви можете прочитати за хештегом #vinforum. Отож побажання організаторам на майбутнє – запрошувати учасників до проведення трансляції в твітері, адже багато людей по Україні зацікавились заходом. Мене навіть запитували, чи немає Live-трансляції заходу в Інтернет.
Нижче Ви можете переглянути відеоролік про Форум та почути  думки учасників про те, якою вони бачать майбутнє Європи та України в Європі. 
9 квітня мені пощастило відвідати зустріч активу бізнес-клубу MoneyFest з депутатом обласної ради Олександром Домбровським. Для тих, хто не в курсі вінницьких справ, відзначу, що Олександр Домбовський – в минулому мер міста Вінниці та голова Вінницької обласної державної адміністрації. Наразі він є головою постійної комісії з питань промисловості, будівництва, транспорту та зв’язку облдержадміністрації та директором Інституту глобальних трансформацій.
Зустріч вийшла доволі цікава та пізнавальна. Олександр Георгійович одразу запропонував провести її у форматі «без політики». Власне, насьогодні це  свого роду життєве кредо Домброського - «мінімум політики – максимум економіки».
Олександр Домбровський розповів учасникам області про ті економічні та інвестиційні проекти, якими він опікується та про перспективи економічного розвитку Вінницької області. 
Так, зокрема, учасники зустрічі дізналися про надцікавий проект, яким  керує Олександр Домбровський – біогазову станцію на курячому посліді, яка є унікальним альтарнативним джерелом енергії і буде функціонувати на базі підприємтсва «Миронівський хлібопродукт»  в селі Єлизаветівка Дніпропетровської області. Детальніше про цей проект можна почитати тут.
Розповів Домбровський і про цікавий проект з лідером MBA-освіти в Україні – Міжнародним інститутом менеджменту. Наразі у Вінниці проходить навчання експериментальна група студентів MBA, які навчаються за програмою МІМ під керівництвом наших та закордониих викладачів. Отож, MBA освіта принаймні територіально стала більш доступною для вінниччан.
Щодо перспектив розвитку Вінницької області учасники зустрічі зійшлися на тому, що наш край має орієнтуватися на аграрний сектор економіки. Розмірковуючи про інвестиційну привабливість регіону Домбровський відзначив, що прихід інвестора в Україну – це не страшно, набагато небезпечнішим є монополізація економіки великими промислово-фінансовими групами всередині країни. В той же час торкаючись питання земельної реформи, Домбровський зазначив, що до цього питання треба ставитися помірковано, оскільки земля – це не тільки економічна категорія, але й духовна. Без української землі немає України як держави.
Загалом, на мене Олександр Домбровський справив враження надзвичайно обізнаної в економічних питаннях людини(що й не дивно для автора низки наукових праць з економіки), якій дійсно небайдужі питання економічного розвитку області та України в цілому. Він відповів на всі запитання представників бізнесу по суті та пообіцяв усіляку підтримку з свого боку вінницьким підприємцям.
7 квітня у Вінниці відбулася доволі значуща для нашого міста подія – конференція TEDxVinnytsia. Про те, що таке TEDx,  я писав в одному із своїх попередніх постів. Якщо коротко – то це джерело позитиву та натхнення. Втім, я особисто, якщо чесно, йшов на TEDxVinnytsia не лише за цим, але й за новими знайомствами та спілкуванням, адже конференція зібрала багато цікавих людей із різних сфер діяльності.
Для мене TEDxVinnytsia розпочався задовго до його початку. Я знав, що вінницьку конференцію мають відвідати чудові дівчата зі Львова, організатори TEDxLviv,  Оленка Совин та Юлія Волошинська, й отож попередньо домовився з Оленою про зустріч перед конференцією. Але зустрів я дівчат уже перед самим входом до місця проведення заходу (Малої сцени музично-драматичного театру ім. Садовського), куди їх завчасно після прогулянки містом привели організатори. Так, разом із львівською делегацією мені вдалося потрапити за лаштунки TEDxVinnytsia і бачити процес безпосередньої підготовки до заходу. Одразу зазначу, що організовано все було на найвищому рівні. Команда організаторів працювала дуже злагоджено та дружньо.
Ближче до 11-ї почали сходитися учасники TEDxVinnytsia, яких загалом було близько 100 чоловік. А я тим часом знайомився та спілкувався із гостями та доповідачами.
Розпочав TEDxVinnytsia жіночий струнний квартет. Зізнаюся, що я не великий шанувальник класичної музики, але в даному випадку це було дуже органічно і підкреслювало формат. Учасники заходу були просто в захваті від квартету, який радував наш слух і згодом під час перерв.
Власне основна частина розпочалася із доповіді Костянтина Коптелова «Як знайти себе?». Я встиг познайомитися із Костянтином перед початком TEDxVinnytsia і маю зазначити, що він – доволі цікава особистість. За фахом фармацевт, але в певний момент життєві обставини змусили його замислитись і докорінно змінити своє життя. Зараз Костянтин розвиває свій власний інфо-бізнес, основою якого є тренінги  присвячені розвитку особистості та пошуку себе. Тема, яку розкривав Костянтин для мене особисто зараз дуже актуальна, оскільки мені здається, що я досі перебуваю в пошуку.  Його доповідь була справді у дусі TED – натхненна та мотивуюча. Якщо Ви досі у пошуку себе, Костянтин радить передивитись свої дитячі фотоальбоми і згадати, що подобалось Вам тоді, в дитинстві. Існує велика ймовірність того, що  дитячі захоплення підсвідомо збереглися до цього часу і є вашим справжнім покликанням.
Після Костянтина на сцену TEDxVinnytsia вийшла Катерина Бартецька, заступник Голови Правління Вінницього благодійного фонду «Серце до сердця» і просто дуже красива дівчина. Катерина розповідала про проекти реалізовані благодійним фондом. Та справа, яку роблять волонтери фонду  - справді дуже доброчинна та вкрай важлива. Завдяки зусиллям фонду тисячі дітей із вадами зору та слуху отримали можливість на кваліфіковане лікування. 
Після виступу Катерини та перегляду декількох доповідей TEDTalks конференція продовжилася виступом Юрія Меланишена про культуру Дарів. Юрій  проаналізував природу та види дарів. Наголосив на тому, як інколи важко зробити навіть такий доступний кожному дар як посмішка, а також зосередив увагу на понятті цінності дару. Ця доповідь була дуже філософською, але напевне найбільш натхненною на TEDxVinnitsia. 
Після Юрія Меланішена на TEDxVinnitsia виступив Олександр Краковецький, який розповів про технічні спільноти, що вони собою являють і які  етапи їх створення та розвитку. Найбільш популярною цитатою цього виступу, яка одразу ж облетіла весь український твітер стала «у вас є знайомі, друзі та френди». У виступі Олександра було ще багато цікавих тез, зокрема про те, що цінність спільноти визначається не кількістю учасників, а кількістю взаємозв`язків між ними. Також Олександр озвучив так зване число Данбара – кількість людей з якими людина може підтримувати постійні соціальні зв`язки. Виявляється, згідно теорії, воно дорінює в середньому 150 чоловік. Щоправда, деякі твітеряни та блогери одразу ж спробували опротестувати цю теорію, вважаючи, що це число дуже заменшене.
Після виступу Олександра Краковецького була кава-перерва під час якої я поспілкувався з багатьма своїми давніми знайомими, яких доволі неочікувано зустрів на TEDxVinnitsia. 
Другу частину TEDxVinnitsia розпочала ще одна серія TEDTalks за якою слідувала доповідь Романа Зінченко «Енергетичне майбутнє: темні віки чи Відродження». Взагалі розповідь Романа була про значення енергії для людства сьогодні, але він робив такі цікаві екскурси в історію, що я насправді пожалкував, що не мав такого вчителя історії у школі.
Після Роману на TEDxVinnitsia виступила Юлія Джугастрянська, яка розповідала про реалії сучасної української літератури. Мені особисто ця доповідь сподобалася найменше. Вона не була надихаючою, а швидше навпаки. Про невтішні реалії сучасної української літератури кожен з нас і так має уявлення, а статистичні дані, які наводила Юлія, ще більше вганяли в депресію. Гадаю, Юлія, як куратор відомого літературного конкурсу «Коронація слова» могла б підготувати для TEDxVinnitsia набагато позитивнішу доповідь, окресливши в ній існування молодих авторів, які попри всі перешкоди намагаються творити.
Далі естафету TEDxVinnitsia перейняли митці. Фотограф Олег Усатюк розповів про документально-образну фотографію як діалог з навколишнім світом. Не знаю, чи можна вважати мистецтвом фото  напису на паркані «хватит бухать», але Олег так вміло наповнював новим змістом з першого погляду звичайні побутові картинки, що було справді цікаво. Олег зазанчив, що вдивляючись у свої фото варто замислюватись над тим, що саме зовнішній світ хоче сказати тобі через них.
Завершельним аккордом, чи точніше, мазком :) офіційної TEDxVinnitsia стала доповідь художника Романа Гуро «Динаміка, фігуратив і колір Любові». Чесно скажу, що на образотворчому мистецтві я розуміюся ще менше, ніж на класичній музичі. Напевне тому, від перших картин Романа мені стало по-справжньому моторошно. Ситуацію врятувала його картина «Любов» . Яскраві світлі кольори та ніжні м`які форми зробили завершення TEDxVinnitsia позитивним.
До речі, по завершенні мені за активну підтриму заходу у твітері подарували футболку TEDxVinnytsia та книгу від книгарні «Є», за що організаторам окрема подяка. 
А далі був фуршет, спілкуванням з цікавими людьми та прогулянка із гостями міста. Львів`яни дуже жалкували, що знаменитий фонтан на набережній «Рошен» ще не функціонував, але з іншого боку у них буде мотивація відвідати Вінницю ще раз.
Дякую організаторам TEDxVinnytsia – Сергію Посохіну та команді за чудову організацію надзвичайної події, за позитивне та корисне часопроведення. Цитуючи мою подругу Олену Совин «я відчув себе переповненим натхненням».
Відгук про подію моєї знайомої Тетяни Шугаєвої Ви можете прочитати тут, а відгук гості зі Львова Олени Совин - тут
Фото -  tedxvinnytsia.com

Latest Month

August 2012
S M T W T F S
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by yoksel